Літо промайнуло як один день, у двері вже постукала осінь та принесла із собою передшкільні турботи. Олена Степанівна чекала початку шкільного року радісно, та все ж з деяким хвилюванням. Раділа, бо її онук ішов уперше до школи, а хвилювалася, бо Дениска відправляла навчатися сама, без батьків. Уже чотири роки, як хлопчик знаходився у бабусі під опікою.

… Сім років тому син привів додому Тетяну і сказав, що віднині вона житиме з ними як його дружина. Олена Степанівна хоча й не прийняла цю невістку з радістю (адже нічого про Тетяну до цього часу не знала й не чула), але прийняла рішення свого єдиного сина. Спочатку ніби все було добре: Олег працював, Тетяна допомагала свекрусі по господарству. Все змінилося, коли Тетяна дізналася, що вагітна. Народжувати дитину вона не хотіла, мотивуючи це тим, що ще молода, що хоче пожити для себе. Та після умовлянь чоловіка Тетяна все ж погодилася народити для нього. Олена Степанівна сподівалася, що коли з’явиться дитина, невістка змінить своє ставлення до неї. Але, на жаль, цього не сталося. Після народження Дениска, Тетяна самоусунулася від виховання малолітньої дитини, його вихованням займалася бабуся. Син не мав змоги доглядати за хлопчиком, оскільки постійно працював, щоб утримувати сім’ю. Подружнє життя молодих людей зійшло нанівець, дійшло до того, що невістка навіть не приходила додому ночувати, а згодом взагалі залишила сім’ю.

Денискові було три рочки, коли загину його тато, про маму він взагалі не знав нічого. Після смерті сина Олена Степанівна знайшла колишню невістку, та ледве пізнала її: двадцятип’ятирічна дівчина виглядала значно старше своїх років, сенсом її життя стали наркотики. Про те, щоб віддати дитину матері не могло навіть бути мови, та й сама Тетяна не виявила бажання забрати сина. Згодом матір позбавили батьківських прав, а Олена Степанівна оформила опіку над сином.

Напередодні Дня знань Житомирський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді зробив для Дениска подарунок: набір канцтоварів для школи та спортивне взуття. Ми знаємо, що ця хоч і невелика допомога стала дуже доречною для Олени Степанівни, яка дуже хоче, щоб її онук пішов до першого класу з радістю та впевненістю, що він не буде відрізнятися від інших дітей, які мають маму й тата. Бабуся знає, які б проблеми не виникли в неї, вона завжди знайде розуміння і підтримку в працівників центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.